– Абсолютно комфортно. Тим більше, що всіх людей, з якими ми працюємо, я знаю вже роками. І то вже навіть не зв’язками можна назвати, а таким своєрідним блютузом на підсвідомому рівні. Це дуже важливо, особливо у такому проекті, коли не знаєш, чого чекати. Він непередбачуваний. Проект без сценарію, і кожної секунди – несподіванки.
Декорації шоу дуже яскраві, виглядають дещо іграшковими. Не нагадувало дитячий майданчик?
– Ні, в реалі все серйозніше, ніж на вигляд. На екрані воно смішно, а насправді дуже страшно, якщо чесно. Бо кожен з тих конкурсів може закінчитись серйозною травмою.
А вам не хотілося взяти участь у конкурсі, піти побігати, биків поганяти?
– Чесно кажучи, зовсім не хотілося. Колись давно на таких іграх я собі набув травму хребта. Абсолютно ніякого бажання не було туди виходити. Тепер, якщо в тебе вже вилізла така болячка, то ти мусиш вважати. І, наприклад, якщо я раніше їздив на гірськолижних чорних трасах, то зараз на червоних. І виробив собі гасло: «Ліпше бути крутим серед чайників, ніж чайником серед крутих».
Чому на проекті «Битва націй» траплялися травми? Що спричиняло їх – відчайдушність учасників чи недотримання техніки безпеки?
– Більше травмувалися люди підготовлені, професійні спортсмени, ніж менш підготовлені. Тому що вони, по-перше, безстрашні, по-друге, у них є така штука, яка називається воля до перемоги. І вони не враховують тих речей, які їм заважають до того пункту наблизитись. Ідуть напролом і тому страждають. Як і у великому спорті, де багато травм через високі швидкості й високий ступінь складності завдань.
Що виявилося найскладнішим для вас як для ведучого проекту?
– Складного нічого не було. Складно було спостерігати, як наших хлопців атакують бики, і, не маючи кувалди в руці, ти відчував себе безсилим що-небудь зробити. То було найскладніше – дивитись, як люди травмуються. Люди, які мені симпатичні, близькі по духу, знайомі давним-давно, та й незнайомі, з якими здружився за ці два тижні. А все інше – дуже легко.
Як оціните атмосферу в команді, стосунки, які склалися між учасниками?
– Боже! Як роз’їжджались, то всі плакали. Я після того ще тиждень ходив і не уявляв, як я того колгоспу всього не бачу. Майже плакав.
Чи насправді ми були найкращими за згуртованістю і командним духом?
– Була різниця кардинальна в підході нашої та інших команд. Був і командний кльовий дух у нашій команді. Прораховували наперед різноманітні моменти, не завжди воно допомагало, але була розроблена систематика в підході до того всього. А потім вступали в силу моменти особисті. Наприклад, Славко Узєлков сказав, що йому страшно іти на ту арену з биками. Він каже, що на рингу – знаю, що то така сама людина, як я, але 600-кілограмовий бик, тварина без інтелекту, з рогами й без усяких гуманних мотивів. Каже, мені реально страшно з усвідомленням того йти на арену і вступати з ним у двобій.
Назвіть найбожевільнішу подію чи момент проекту «Битва націй»?
– Найбожевільнішою є згода на участь у цьому проекті. 99% людей, які туди їхали, знали, що їх там чекає. Схиляю голову перед їх аферистською жилкою, яка допомогла їм підписати контракт.
Дивіться шоу «Битва націй» вже скоро на ICTV!